Шрирача

Інгредієнти :

-   Перець чілі – 350 г.;

-   Часник -  3 зубчика;

-   Сіль – 0,5 ч. л.;

-   Цукор – 1 ст. ложка;

-   Оцет винний білий – 60 мл.

Підготовка :

Промиваємо перець та висушуємо, вирізаємо хвостики та можливі пошкодження. Нарізаємо перець для шматочками, щоб помістився у блендер.

Змішуємо інгредієнти та «блендеруємо» до кашеподібної субстанції (відразу можна класти в скляну тару, де він буде ферментуватися).

Перекладаємо у скляну тару та накриваємо марлею. В процесі бродіння субстанція буде збільшуватися в об’ємі. Через декілька днів почнеться бродіння, суміш перемішуємо кожен дань.

На 8 день бродіння вливаємо 20 мл винного білого оцту і так три дні поспіль для того, щоб зупинити бродіння.

Приготування:

На 10 день перебиваємо суміш блендером, перетираємо на мілкому ситі.

Ставимо на вогонь та після закипання варимо 10 хвилин. Після чого можна вже розливати у банку.  

Історія соусу Шрирача (Sriracha) — це дивовижний кулінарний міст між двома абсолютно різними культурами. Більшість людей у світі думають, що цей соус американський або в'єтнамський (через знамениту пляшку з півнем), але насправді він народився в маленькому приморському містечку в Таїланді.

Це історія про те, як локальний соус для морепродуктів став головним світовим поп-культурним хітом.

Акт I: Справжня батьківщина (Таїланд, 1930-ті роки)

Назва соусу походить від назви невеликого портового міста Ші Рача (або Сі Рача), розташованого на березі Сіамської затоки в Таїланді.

• Хто придумав: Авторкою оригінального рецепта вважається тайська домогосподарка на ім'я Таном Чаккапак (Thanom Chakkapak). У 1930-х роках вона вигадала цей соус для своєї родини, щоб подавати його до смаженої риби, мідій та креветок.

• Секрет першого успіху: Сусіди та друзі Таном були в такому захваті, що вона почала розливати соус у пляшки на продаж. У 1935 році з'явився перший комерційний бренд — Sriraja Panich.

• Яким був оригінал: Справжня тайська шрирача дуже відрізняється від тієї, до якої звик світ. Вона рідша за текстурою, значно кисліша, солодка і помірно гостра. Її роблять із місцевого свіжого перцю чилі, часнику, солі, цукру та білого оцту. У Таїланді це ніжний соус-дип для риби або омлетів, а не «випалювач рецепторів».

Оскільки родина Чаккапак ніколи не патентувала саму назву «Шрирача» (бо це назва географічного пункту), рецепт вільно розійшовся країною.

Акт II: Американська революція та біженець з В'єтнаму (1980-ті роки)

Те, що шрирача стала світовим феноменом, — заслуга однієї людини, китайця за походженням, який втік із В'єтнаму. Його звали Девід Чран (David Tran).

• Порятунок на кораблі: У 1979 році Девід разом із родиною втік від комуністичного режиму на тайванському вантажному судні під назвою Huy Fong. У 1980 році він опинився в Лос-Анджелесі.

• Пошук смаку: Чран сумував за гострою азійською їжею, але в Каліфорнії не було хороших соусів чилі. Він вирішив робити свій. Згадав про тайську шрирачу, але адаптував її під місцеві продукти та смаки азійської діаспори (насамперед для в'єтнамських супів Фо).

• Народження легенди: Девід Чран заснував компанію, назвавши її на честь корабля-рятівника — Huy Fong Foods. Логотипом він обрав Півня (бо народився в рік Півня за китайським календарем), а пляшку зробив пластиковою із впізнаваним зеленим ковпачком.

Чому версія Девіда Чрана завоювала світ?

1. Новий перець: Замість тайського чилі він використав свіжий каліфорнійський червоний халапеньо. Це зробило соус набагато густішим, пастоподібним і гострішим за тайський оригінал.

2. Маркетинг за 0 доларів: Компанія Huy Fong Foods за всю свою історію ніколи не витрачала грошей на рекламу. Соус просував себе сам. Спочатку Чран розвозив його в баночках з-під дитячого харчування по ресторанах у Чайна-тауні. Кухарі закохувалися в соус і ставили пляшки на столи. Звідти бренд пішов «у народ».

3. Гастрономічний вірус: На початку 2000-х шрирача перетворилася на культ. Шеф-кухарі почали додавати її в бургерні соуси, майонези, суші-роли та маринади.

Сьогодні «Шрирача» — це загальна назва типу соусу (як кетчуп чи майонез), тому власні версії випускають сотні брендів по всьому світу (включаючи гігантів типу Heinz або Tabasco). Але для мільйонів людей це залишається історією про те, як ідея тайської домогосподарки та сміливість в'єтнамського емігранта змінили світовий фаст-фуд.